МОНАСТИР В УРОЧИЩІ КАРПУТЛАШ

Питання про місце будівництва братського корпусу з домовою церквою на честь Успіння Пресвятої Богородиці було вирішене на зборах братії Ізького Свято-Миколаївського монастиря 10 червня 1925 року, на яких була прийнята пропозиція батька ієромонаха Димитрія — Георгія Кеміня, який запропонував монастирю свою ділянку землі на сході Ізи в урочищі "Карпутлаш" (угорська винагорода), між селами Ізою та Нанковим[12]. Будівництво розпочалось.

У монастирській касі налічувалось всього 35 тисяч чеських крон, а за кошторисом на будівництво потрібно було 135 тисяч. Ігумен Матфей звернувся до ієромонахів, які несли послух на парафіях, і в касу монастиря надійшло ще 40 тисяч крон. Деякі кошти надіслали парафіяни, а ще було взято позику в банку.

29 червня 1925 року за невтомну працю на ниві святого Православ'я отець Матфей був зведений у сан архімандрита. Він розробляє новий монастирський статут, який 31 серпня 1925 року було прийнято монастирською братією та відправлено на затвердження духовній та світській владам.

У1927 році, з благословення єпископа Новосадсько-Бачського і Карпаторуського Іринея (Чирича), було розпочато будівництво другого братського корпусу з теплою церквою на честь святого Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна, а також великого сараю[13].

Протокол монастирських зборів від 19 травня 1927 року свідчить про те, що ієромонахи монастиря виконували послух настоятелів парафій у 13 поселеннях області: Хусті, Ізі, Кошелеві, Липчі, Липовці, Липецькій Поляні, Нижньому Бистрому, Нанкові, Нижньому Селищі, Сокирниці, Велятині, Великому Бичковому та Рахові[14].

Завдяки старанням єпископа Мукачівсько-Пряшівського Дамаскіна (Грданички) чехословацький уряд у 1932 році визнав законними 115 православних парафій єпархії та всі діючі монастирі. 16 липня цього ж року Ізькому Свято-Миколаївському монастирю було видано свідоцтво про його законне існування.

З 7 серпня по 2 вересня 1933 року при Ізькому монастирі функціонували єпархіальні двотижневі курси для духовенства. Слухачі були розділені на дві групи, тому що одні священики заміняли на парафіях інших.

На курсах читались лекції сербськими богословами на чолі з владикою Дамаскіним з таких предметів: історія Церкви, історія Православ'я на Закарпатті, пастирське богослов'я, гомілетика, катехізис з методикою, літургіка, церковне право, громадянське законодавство про укладання шлюбів, гігієна та перша допомога при нещасних випадках, садоводство, адміністрація та правила письмоведення. По закінчені курсів слухачі складали іспити. Подібні курси діяли також у 1935 і 1937 роках.

27 вересня 1936 року, на свято Воздвиження Чесного Хреста Господнього, відбулось архієрейське освячення оновленого Свято-Успенського монастирського храму. Зусиллями братії храм був подовжений і розширений, були встановлені нові вікна та новий іконостас. Освячення здійснив єпископ Дамаскін у співслужінні архімандритів Алексія, Матфея та старця ієросхимонаха Касіана[15].

У червні 1937 року в Ізькому Свято-Миколаївсько-му монастирі гостював письменник А. П. Ладинський з Парижа, який потім згадував про архімандрита Алексія (Кабалюка) як про людину, яка отримала з рук російського царя Миколи II золотий наперсний хрест і про яку говорили з трибун парламентів[16].

На початку 1944 року в монастирі відбулась нарада православного духовенства Закарпаття, яка була скликана адміністратором Мукачівської єпархії ігуменом Феофаном (Сабовим). Тут були присутні голова Духовної Консисторії архімандрит Алексій, радник адміністратора єпархії архімандрит Матфей та інші, всього 60 чоловік[17].

На 1944 рік кількість братії Ізького монастиря сягала 39 чоловік. Але з них в обителі проживало лише 16: один архімандрит, один ієромонах, чотири диякони, два мантійних ченця і вісім послушників. Решта братії несла такі послухи: чотири були духівниками жіночих монастирів та скитів (у селах Липчі, Чумалеві, Драгові і Копашневі), 18 - були парафіяльними настоятелями і один архідиякон при архієреї[18]


12. Там же, протокол №11.
13. Пагиря В. Монастирі Закарпаття. Мукачево, 1994. С. 52.
14. Книга протоколов в Свято-Николаевском монастыри с 1921 года. Протокол № 15.
15. Церковное торжество в Свято-Николаевском монастыре // Православный Карпаторусский вестник. №3-4. Ужгород, 1936. С. 13.
16. Разгулов В. "Русский парижанин" на Подкарпатской Руси // Единство-плюс. Ужгород, 1993. 11 грудня. С. 4.
17. Таємне стає явним. Ужгород, 1965. С. 7.
18. Державний архів Закарпатської області (далі ДАЗО). Ф. Р. -1490. Оп. 4 д. Спр. 24. Арк. 7.

 

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА
ЗАСНУВАННЯ МОНАСТИРЯ
МОНАСТИР В УРОЧИЩІ "КАРПУТЛАШ"
МОНАСТИР ЗА РАДЯНСЬКИХ ЧАСІВ
ВІДРОДЖЕННЯ МОНАСТИРЯ
ПРОСЛАВЛЕННЯ У СОНМІ СВЯТИХ СХИАРХІМАНДРИТА АЛЕКСІЯ (КАБАЛЮКА)
СУЧАСНИЙ СТАН МОНАСТИРЯ
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
ІЛЮСТРАЦІЇ